Аудит є специфічною діяльністю, спрямованою на надання якісної інформації для прийняття важливих економічних рішень. Втім, мабуть не всі учасники українського ринку аудиторських послуг поділяють подібну думку. Деякі «професійні» видання не просто ігнорують, а й відверто просувають зовсім інші цінності. В даному випадку пильну увагу варто звернути на такий журнал як «Незалежний аудитор».
Зміст аудиту як діяльності полягає в неупередженій і об'єктивній оцінці. Це означає, що висновки мають бути стриманими, але точними. Одночасно зберігаючи нейтральність. На жаль, такого не можна сказати про вже згаданий журнал для аудиторської спільноти України.
Журнал відкрито себе позиціонує як суспільно-політичне видання з фокусом на аудит. Втім, від аудиту там мало що залишилося. Головний редактор видавництва «СОВА» Володимир Іванков (випускає «Незалежний аудитор») мотивує зміну профілю журналу тим, що необхідно розширювати тематичні межі журналу. «Ми не змінюємо назву або суть видання, ми - розширюємо кордони». Безумовно, якісна оцінка повинна враховувати широкий перелік чинників, включаючи політичні ризики, але тут головне разом з водою не виплеснути й дитини.
Якщо переглянути номери журналу за останні кілька місяців, то можна знайти просто зразкові статті патріотичного характеру на тему трагічних подій останніх місяців. Складається враження, що редакторська політика є непохитною у відстоюванні державних позицій. Втім, така зразкова позиція значною мірою обмежується лише кількома місяцями після зміни влади. Якщо розширити огляд номерів журналу, то навіть герої видання значною мірою змінюються. Відповідним показником можуть послужити обкладинки «Незалежного аудитора». Наприклад, яскравих обличь першої сторінки можна виділити таких одіозних фігур як Віктор Медведчук, Микола Азаров, Володимир Путін і Дмитро Медведєв. Складно сказати яке відношення вони мають до аудиторського ринку України, але мабуть, на думку головного редактора цього журналу В. Іванкова, пряме і безпосереднє.
Втім, зміни осіб на обкладинці журналу є винятково тактичним ходом у реалізації якоїсь більшої стратегії. Іноді, навіть складається враження про те, що журнал публікував матеріали в 2013 році не стільки для українських аудиторів, скільки для їх російських колег. На підтвердження вищевикладеного можна привести як приклад серію публікацій «Спадщина СРСР». В матеріалах критично, але в теж час з якоюсь ностальгією, описувалися події із життя бувшого соціалістичного світу.
Звичайно, демократичні норми передбачають незалежність і альтернативність редакторської політики. Оригінальність останньої складає те, за що читач вибирає те чи інше видання. Але тут необхідно відзначити значення ціннісних установок, а не плазування перед сьогоднішньою владою. Якщо позицій як таких немає, то і критерії для вибору відсутні. Варто поставити питання про те, що спритне жонглювання політичною складовою не є правильним фоном для обговорення серйозних тем аудиторської діяльності. Шкода, що значення прикметника «незалежний» у змісті цього журналу відсутня.
Нереалізовані обіцянки третього Президента України В. Ющенка привели нас до того, то поплічники режиму В. Януковича повернулися на свої місця, а незабаром навіть відновили свій вплив. Сьогодні громадянське суспільство і аудитори України не повинні допустити повторення подій недавнього минулого.